Снег растаял, и нет уж наряда
Прекрасной невесты.
Вся распухла земля, почернела
От схваток, как баба.
Влажно. Потом покрылась природа,
И слезы ручьями.
Их уже не унять. От натуги
Полопались реки.
Ветви голые вскинувши к небу
В надежде, как руки,
Застонали деревья
Разбуженных птиц голосами.
Пусть туман по утрам застилает
Глаза небосводу,
В полуобморок ты погрузилась,
Терпи эти роды.
Облегченье приносит
Порывистых вихрей дыханье,
И оно ж приближает развязку –
Уносятся тучи.
С южным ветром тепло разольется
По вспученным венам,
Ты взорвешься зеленой листвой,
И наступит весна.
Комментарий автора: Этот белый стих родился 10 лет назад, в 2003 году. Только сейчас решаюсь его опубликовать. Слишком уж он подходит к описанию нынешней поздней и , вместе с тем, стремительной весны.
Наталья Воронина,
Йошкар-Ола, Россия
Я не считаю себя поэтом. По образованию - металлург. Но оказалось, что для Бога было важнее, чтобы я стала редактором христианской газеты. Благодарю Господа Иисуса, что могу служить Ему. сайт автора:Газета "Сокрытое Сокровище"
Прочитано 7299 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
